Логотип персонального сайта І.Гирича
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Києвознавство / Яким мав би бути історичний часопис про Київ

Яким мав би бути історичний часопис про Київ

І. Б. Гирич

Цього року започатковано новий києвознавчий періодик – „Киевский альбом” (головний редактор Тетяна Ананьева). Потреба в такому виданні визрівала давно. З одного боку, чимало києвознавців мають цікаві матеріали, які хотіли б надрукувати – з огляду на особливості теми й часто великий обсяг – у спеціалізованому виданні. Водночас є ще більше людей, не байдужих до минулого української столиці – потенційних читачів цих матеріалів. З другого боку, „альбом” з’явився не на голому місці, він має низку попередників, і саме з їхніми концептуальними засадами й досягнутим інтелектуальним рівнем завжди буде порівнюватися нове видання.

У минулому на Наддніпрянській Україні так утрадиційнилося, що ледве чи не кожний почин у царині історичної періодики мав безпосередній, і не лише змістовий, а й часто „іменневий” стосунок до „матері міст руських”. І це зрозуміло. Як писали перші російські воєводи XVII століття, „Киев город пограничный и другим городам не в пример”. Що вже казати про український провід – вони розуміли його значення набагато глибше. Тому в 40-х роках XIX століття „києвоцентрист” за своїми науковими концепціями Михайло Максимович, тоді передовий український інтелектуал, розпочав свою культурницьку діяльність саме з альманаху „Киевлянин” – центральне місце в ньому займали києвознавчі проблеми.

Згодом Стара громада, засновуючи свій журнал, дала йому назву „Киевская старина” (не українська чи малоросійська), і в цьому також був свій глибинний сенс. Саме Київ в’язав воєдино новочасний, козацький і князівський періоди нашої історії. А перше число „Киевской старины” відкривалося програмною статтею В.Антонови-ча про політичну долю Києва за литовської доби. У 1920-х роках М.Грушевський створив у структурі ВУАН комісію порайонного вивчення України й видав чудовий збірник „Київ та його околиця в історії і пам’ятках”. На межі 1920 – 30-х з’явились „Київські збірники…”, які в перспективі могли дістати продовження, чого, на жаль, з відомих причин не сталося.

Звичайно, ми не мусимо вимагати від редакторів „Киевского альбома” взоруватися на своїх відомих попередників, на підходи М.Максимовича, В.Антоновича, М.Грушевського. Проте з прикрістю треба визнати, що саме своїм концептуальним рівнем нове видання не дорівнює вище названим. Воно радше скидається на путівникового характеру книжечки кінця позаминулого століття. Від деяких статей складається враження, ніби світ людей, які їх писали, недалеко відбіг від світосприймання Г.Федотова чи В.Шульґіна. Так, справді, Київ поліетнічне й полікультурне місто, проте не більше, ніж, скажімо, Прага. Там жили німецькомовні письменники, той-таки єврей Ф.Кафка. Власне, Прага дала для німецької культури діячів не менше, ніж Київ для російської. Проте годі нині уявити прагознавчий журнал, видаваний німецькою мовою.

Зрештою в Києві жили і працювали діячі ще й інших народів. Тож, скажімо, коли в наступних числах редактори „альбому” вирішать подати статті про Шолом-Алейхема чи Ґолду Меїр, або Ш.Конарського чи Я.Івашкевича, то чи будуть вони – задля послідовності позиції – видрукувані мовами їдиш і польською? А що російськомовність матеріалів нового київського видання (не кажучи вже про назву) – це позиція, свідчить те, що їхні автори загалом пишуть і українською. Кінець кінцем статтю можна й перекласти.

Звичайно, і в нас, і за кордоном існують двомовні видання. Проте тут ідеться про видання журнального типу, до того ж про Київ – місто, якому ще належить набути українського обличчя. Беручись за таку справу в невтішних умовах сучасного культурного життя в Україні, не варто забувати про загальне добро народу, серед якого живеш.

Не хотілося б, щоб сказане сприймалося як негативна оцінка „Киевского альбома”. Журнал про київську історію, його старожитності, мистецтво конче потрібен і треба подякувати Тетяні Ананьєвій за те, що вона змогла закласти в його фундамент свою цеглинку. Проте виглядає нонсенсом, коли на наше місто і далі дивляться, перефразовуючи М.Максимовича, не з перспективи Андріївської гори, а з Боровицького пагорба – навіть якщо це проглядається лише в мовній політиці видання.

Опубліковано: Пам’ятки України. – 2001. – Ч. 1-2. – С. 204.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1991 – 2017 І.Б.Гирич

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1923

Модифіковано : 6.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.