Початкова сторінка

Ігор Гирич (Київ)

Персональний сайт історика України

?

Моменти особистої вдачі у стосунках

Ігор Гирич

Наскільки близькими були у взаєминах І. Франко і М. Грушевський? З одного боку, саме Грушевський запропонував Франкові збудуватися на своїй садибній ділянці, а цього не зробиш для людини, яка тобі не є близькою за характером і почуваннями. З другого – відомо, що таке спільне життя не було приємним до кінця ні одному, ні другому. Є більше ніж достатньо свідчень про прохолодність у їхніх взаєминах, чисто діловий характер співпраці, відсутність якоїсь особливої задушевності й інтимності у стосунках. Навпаки, можна казати про прагматизм і взаємне матеріально-духовне зацікавлення. Разом з тим відчувався респект і рівноправність сприйняття на рівні духовної творчості і громадської праці.

Цікаво, що протягом усього періоду взаємин, навіть найтепліших у 1897–1905 рр., М. Грушевський ніколи не звертався до І. Франка у листах зі словами «Дорогий» і по імені та по батькові, як це було протягом майже двадцяти років з О. Олесем, десяти років з В. Доманицьким, О. Кониським, І. Джиджорою або п’яти років із С. Єфремовим. До Франка він звертався виключно «Високоповажаний пане докторе» та «Високоповажний Добродію». Тим самим відповідав й І. Франко – «Високоповажний пане професоре», «Вельми Шановний Пане Професоре», «Вельми Шановний Пане Добродію». Лише в одному листі за 1898 р. він звертається «Дорогий друже» [26]. Проте, як переконливо довела Г.Бурлака, цей лист не був адресований І.Франком М.Грушевському, а писався для О.Маковея. [27] У листі в час відомого конфлікту навколо псів І. Франка, М. Грушевський в емоційному запалі розкриває своє інтимне ставлення до Івана Яковича, додаючи до шаблонної вступної фрази «мій найблизший Товаришу в роботі суспільно-національній і Приятелю» [28]. Отже, на першому місці виступав чинник культурно-громадський і лише на другому – особистий.

І все ж можна припустити: більший душевний сантимент у взаєминах мав Грушевський до Франка, аніж навпаки. Навіть побіжний підрахунок згадок прізвища Франка у щоденнику Грушевського за 1904–1910 рр. показує, що Іван Франко – найзгадуваніша особа у ньому. Про нього говориться у близько двох сотнях поденних позицій щоденника. Цей показник у кілька разів випереджає усіх інших осіб, навіть родичів М. Грушевського. На усі зміни в поведінці Франка Грушевський реагував надзвичайно сильно й емоційно, рефлексував на кожну зміну поведінки доктора. Приміром, коли він дізнався про ляпаса в обличчя Франкові від Василя Левицького, професор записав у щоденнику: «Я почув фїзичний біль, почувши се!! Страшні люде! Так як би менї хтось зробив якусь болючу образу!» [29] Знаки оклику в кінці кожного речення.

Можна припустити, що як інтелектуала М. Грушевський шанував І. Франка вище, ніж Франко ставив Грушевського. В тому ж таки листі львівський професор кваліфікує Івана Яковича як «поета-психолога» [30]. Натомість Франко у листі до А. Кримського, написаного майже рівночасно з тим листом, де звертався до М. Грушевського «дорогий друже», так пише про голову НТШ:

«Про вплив Грушевського на мою літературну діяльність не можу Вам нічого сказати. Ані його твори ні в чім не були для мене взірцем, ані його знання літератур не є таке, щоб я міг дечім від нього покористуватися. Чи мав я який вплив на нього, сього також не можу сказати» [31].

Франко був митцем у науці й науковцем у поезії. В його особі поєднувалися два малосполучні таланти: раціоналіста і майстра художнього сприйняття дійсності. Франко був не лише мовним поліглотом, але й енциклопедистом-гуманітарієм, європейцем за способом мислення і світовідчуттям. Грушевський, натомість, маючи нахили до красного письменства, не був майстром прози, а скоріше вправним ремісником (коли не брати до уваги його новели). І він це знав, і не міг не відчувати в цьому відношенні переваги Франка.

Грушевський був дуже талановитим публіцистом, але прийшов до публіцистики з науки, натомість для Франка публіцистика була рідною стихією, з неї він починав свій шлях в літературі. Він був неперевершеним полемістом софістичного таланту. Міг довести будь-яку, навіть протилежну тезу, якщо цього вимагали обставини. Коли М. Грушевський запрошував до себе додому Франка на прослуховування своїх газетних і журнальних статей на суспільно-політичні теми, то робив це не стільки заради ознайомлення свого колеги, як задля порад з приводу логіки доведення, стилістики подачі і ясності мови. Для Грушевського Франко був ніби експертом, метром публіцистичного жанру, точка зору якого багато важила для професора. Франко був куди обізнаніший в сучасній літературі за Грушевського [32]. Для нього польська й німецька були рідними мовами. Для Грушевського ж рідною була хіба російська, з класичних мов він кохався в латині.

З іншого боку, Грушевський був людиною великих проектів, він ставив перед собою надзавдання – написання фундаментальної історії України та української літератури. На цю стежку він почав готувати себе зі студентської лави. Франко ж працював, як правило, у малих і середніх формах, він був чорноробом літературного процесу, брався за будь-яку тему і проблему, коли цього вимагали обставини й соціальне замовлення. В листі до А. Кримського він писав:

«У науці і публіцистиці я був і, мабуть, усе буду тільки дилетантом. Мене тягне сюди і туди, я силкуюся пізнати се й те питання, а коли берусь писати про нього, так се головне для того, що ніхто компетентніший про нього не пише. Я більш популяризатор, ніж оригінальний учений… В свої наукові і публіцистичні праці я вношу свій темперамент і сим способом розбуджую зацікавлення до порушуваних мною питань у людей, що досі й не підозрювали сих питань» [33].

Грушевський потребував Франка не лише як найголовнішу літературну силу товариства, але й як соратника у боротьбі з різноманітними опозиціями на терені НТШ, як дорадника у культурній і громадській праці. Франко натомість в Грушевському був зацікавлений як в людині, яка давала йому заробіток і давала можливість існувати його великій родині. Такого заробітку ні до, ні після Грушевського він вже не мав.

Разом з тим Грушевський, користаючи з фантастичної працездатності Франка, змушував останнього не лише працювати на творчій ниві, але й виконувати величезний обшир технічної праці: читати коректи, правити рукописи, укладати покажчики, редагувати силу-силенну різної продукції, що проходила через ЛНВ і НТШ. Франко в силу свого характеру не міг відмовитися від низки замовних статей і рецензій, від підписування різних громадських відозв, укладених Грушевським. Це давало привід звинувачувати останнього, особливо в час хвороби літератора, в експлуатації й використанні з боку історика.

За своїми вольовими якостями І. Франко достатньо надавався для такої «експлуатації», він схильний був коритися авторитетові і слідувати в фарватері настанов такого авторитета. Чому це відбувалося? Здається, основною причиною було його постійно непевне матеріальне становище, вічне безгрошів’я, необхідність при наявності достатньо численної родини шукати засобів для існування. Втративши підтримку, у тому числі і матеріальну, в особі М. Драгоманова, І. Франко одержав досить широке матеріальне сприяння від М. Грушевського, що не мав проблем з грішми і, за мірками галицьких українців, був людиною достатньо заможньою. Грушевський, запросивши до роботи в НТШ Франка, забезпечив його постійною платнею. До того ж, Франко одержував лише гонорари за праці, що друкувалися на сторінках «Записок НТШ», «Літературно-наукового вісника», «Етнографічного збірника» та ін. видань товариства.

У 1898 р., коли святкувалося 25-річчя літературної діяльності Франка, М. Грушевський організував збір коштів для Івана Яковича. Як людина практичної вдачі, М. Грушевський, оцінивши надзвичайну потужність таланту Франка, власне взяв на себе клопіт про фінансову сторону життя письменника і вченого. Лише після того, як Франко потрапив в орбіту піклувань Грушевського, побутовий стан Франка нарешті стабілізувався й він одержав сталу оселю і тривку, забезпечену невеликим, але надійним заробітком, працю. Тому цілком логічним виглядає побудова вілли Франка на ґрунті, купленому для себе Грушевським.

Грушевський натомість був іншої вдачі. Він звик кермувати, давати накази і розпорядження і стежити за їхнім неухильним виконанням. Ця його провідницька постава в період нормального фізичного здоров’я Франка викликала у останнього готовність до сумлінного виконання. У часи ж занепаду фізичних сил і хвороби – навпаки, призводила до глухої образи й вічного незадоволення від прийнятого на себе добровільного уярмлення.

Ставши на чолі НТШ, Грушевський звалив на себе й функції політичного провідника. Він активно включився в галицьку і наддніпрянську політику. Навпаки, Франко, одержавши в особі Грушевського протектора, відійшов від активної політики й зосередився суто на наукових й мистецьких проблемах. Він цілковито покладався на думку професора й виконував майже усі його настанови політичного характеру. Грушевський йшов в опозицію до опортуністичної позиції націонал-демократичної партії, в опозицію ставав і Франко [34]. Грушевський потребував підтримки ендеків, коли переносив свою діяльність на Наддніпрянщину, і тимчасово замирявся з К. Левицьким і Тіснішим комітетом (ЦК партії), на те ж приставав і Франко. Грушевський вважав приватні гімназії в Галичині важливішим здобутком за національний театр, з цим погоджувався і Франко. Коли Франко зблокувався з Грушевським на ґрунті співпраці в НТШ, він відразу збайдужів до активної політики і перестав грати ту активну суспільну роль, яку мав у свій драгоманівський період життя. Ця апатія Франка до суспільного життя після 1905 р. часто доводила Грушевського до відчаю і він писав у щоденнику, що

«тутешнї приятелї [малися на увазі Франко і Гнатюк. – І. Г.] на минї їдуть, за мною сидять – на мене скидають всї прикрости і не уважають ніколи потрібним віддати, що минї належить. Така моральна нечутливість дуже прикра» [35].

Примітки

26. Франко І. Зібрання творів… – Т. 50. – С. 112 (). У цей рік М. Грушевський врятував його від безгрошів’я і дав фактично поштовх до нового забезпеченого життєвого етапу.

27. Бурлака Г. Помилковий адресат одного листа Івана Франка, а також уточнення датування кількох його листів до Михайла Грушевського // Записки НТШ.- Т.ССL. Праці Філологічної секції. – Львів, 2005. – С.776-779. Авторка статті якраз і звернула увагу на форму звернення й стилістику прикінцевих побажань. І.Франко ніколи, в усіх 45 листах, не закінчував листа фразою «Цілую Вас», натомість уживав не дружньо-близьких, а гречних формул ввічливості: «Бажаю Вам усего доброго і кланяюсь В.п. Пані добродійці», «Засилаю В.пов. добродійці і Вам щире поздоровлення», «з глубоким поважанєм Ів. Франко», «Здоровлю Вас сердечно», «Здоровлю Вас щиро», «Кланяюсь Ів. Франко», «Остаюсь з правдивим поважанєм Ваш Ів.Франко». Г.Бурлака дійшла висновку, що лист був надісланий спочатку до О.Маковея, а той, щоб не переповідати змісту, відправив його М.Грушевському. Таким чином він потрапив до архіву голови НТШ. Тому в третьому томі «Листування М.Грушевського», де знаходиться увесь масив листів І.Франка до М.Грушевського цього листа не було уміщено.

28. Листування Михайла Грушевського… – Т. 1. – С. 95 (лиcт від 20/21.10.1906).

29. ЦДІА України у м.Києві. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 25. – Арк. 103 (запис від 19.01.1906 р.).

30. Там само. – С. 96.

31. Франко І. Зібрання творів… – Т. 50. – С. 113 ().

32. «Зрана написав відповідь «Кіев[ским] откл[икам]» [йдеться про заключну подачу статті «К польско-украинским отношениям». – І. Г.], прочитав жінцї й Фр[анкові] і відіслав. Фр[анко], як звичайно, лише похвалив, а нічого не сказав». (Запис у щоденнику від 15.07.1905 р. ЦДІА України у м. Києві. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 25. – Арк. 86).

33. Франко І. Зібрання творів… – Т. 50. – С. 115 (26.08.1898).

34. «Принїс Фр[анко] запросини на довірочну нараду нац[іонально]-демокр[атичної] партиї, радились – чи йти нам, я постановив не йти. Фр[анко] має нараду над відродж[енням] радик[альної] партиї; я відраджував приставати», «Ф[ранко] опов[ідав] за Павликів ювилей і відродж[ення] радик[альної] партиї. Дивував ся я в душї Фр[анку], що туди влїз, але не казав йому сього», «…говорив з Фр[анком] про орґаніз[ацію] – замість радик[альної] партиї, якогось ширшого союзу, але він уже знеохотив ся». Щоденникові записи від 12(25), 8(21), 10(23).12.1904 р. (ЦДІА України у м. Києві. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 25. – Арк. 51зв., 45, 45зв.

35. ЦДІА України у м. Києві. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 25. – Арк. 134зв.