Логотип персонального сайта І.Гирича
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Miscellanea / Німці в Києві

Німці в Києві

Ігор Гирич

Поодинокі люди з Німеччини осідали в Києві ще на початках його існування. Про німецьких купців, ремісників, місіонерів, дипломатів у місті неодноразово згадують літописи, хроніки та інші документальні джерела.

Поява сталої німецької колонії в Києві пов’язана з царюванням Катерини II, коли в середині XVIII століття до Росії були запрошені на службу вихідці з багатьох країн Європи – серби, італійці, французи, голландці. Та першість вочевидь належала німцям.

Одна з перших згадок про масове переселення їх в Україну зафіксована в справах Київської губернської канцелярії 1766 року [ЦДІА України у м.Киеві. – Ф.59. – Оп. 1. – Спр. 4958]. Надалі списки пересельців у канцелярії складали щороку. Видатний київський історіограф М.Закревський зазначав, покликаючись на свідчення професора університету Святого Володимира та директора Першої київської гімназії німця Деллена, що євангелічну лютеранську громаду в Києві утворено близько 1765 року [Закревский Н. Описание Києва. – М., 1868. – С. 301]. Документи губернської канцелярії за 1776 рік розповідають про активну участь німців у господарюванні. Так, зокрема, згадано, що до міщанського стану зарахований німець Й.Вейсман, фахівець з гаптарства [ЦДІА України у м.Києві. – Ф.59. – Оп. 1. – Спр. 5186. – Арк. 1-20].

Перші колоністи мешкали на Подолі. Для відправлення церковних треб із Саксонії прибув перший лютеранський пастор, доктор філософії, викладач вільних наук Х.Граль. Очолив нову громаду засновник і власник першої приватної київської аптеки Георг Бунге – патріарх добре відомої згодом київської родини, яка дуже прислужилася розвиткові культури не тільки міста, а й усієї держави. За часів Георга Бунге громада, що складалася первісне з 20 осіб, зросла вп’ятеро. Перший обряд хрещення було відправлено над новонародженим сином полковника Оттона-Генріха Лівена Карлом-Христофором Лівеном (у майбутньому він став першим міністром освіти в Російській імперії).

Німецькі колонії в Україні вирізнялися своїм складом. Так, у Києві спочатку переважали офіцери – інженери військової справи. Годинникарів, тесель, золотарів, кондитерів та інших ремісників було менше. Аптекарі й медики-німці – кількісно невелика група – наприкінці XVIII століття фактично стали в місті монополістами у своїй справі.

Гуртуючись у церковній громаді, колонія упродовж десятків років зберігала мову, традиції, культуру; проте великий відсоток пересельців приймав православ’я, а вже друге покоління переважно втрачало рідну мову й німецьку культуру. Тож про походження багатьох нагадували хіба що німецькі прізвища, та й ті часто змінювано на російський штиб. Характерний приклад: перейшовши в 1772 році на православ’я, Фрідріх Рош назвався Синельниковим. Уряд, з одного боку, сприяв оселенню колоністів в Україні, надаючи їм позики тощо, а з другого – правив з них великі проценти, а головне – сприяв зросійщенню їх. Документи розповідають, наприклад, як киянин Й.-Г.Реєр ще довго після смерті батька, який переїхав з Дрездена, сплачував борг державній скарбниці; будинок німця Й.Цапке в 1773-1776 роках у Києві на Подолі (там зберігалося самоврядування й гостро сприймалися втручання в життя міщанського стану) був проданий за борги майорові артилерії, росіянинові І.Крюкову.

Взагалі на Подолі німцям доводилося витримувати гостру конкуренцію з корінними мешканцями – усі прибуткові статті опанували магістратські діячі. Тому кілька німецьких родин оселилися на Печерську, у центрі російської губернської адміністрації. На Печорському форштадті Йоган Вайлер мав корчму [Там само. – Спр. 5961. – Арк. 20]. Німецькі прізвища трапляються серед власників будинків на центральній вулиці Печерська – Московській у половині XIX століття. Великі ділянки землі мав тут відомий київській аптекар Ейсман та ремісник-каретник Ріперт.

На київських околицях німці займалися сільським господарством. Під 1781 роком згадуються німці-рільники в селі Борщагівці.

Із запровадженням „городового уложения” 1785 року та ліквідацією самоврядування Києва осередком перебування німців став Поділ. У 1795 році тут постала дерев’яна лютеранська кірха Святої Катерини, туди було перенесено з будинку Г.Бунге відправлення церковних служб.

На початку XIX століття нова хвиля ремісників з Німеччини не мала змоги оселитися на Подолі й обживала вільні землі на Печерську й Липках. Після пожежі на Подолі 1811 року осідком колонії стали остаточно Липки. Громада селилася там у північно-західній частині, назви вулиць – Німецька (на Печерську), Мерінгівська, Лютеранська зберігалися довго…

Колонія процвітала завдяки підтримці німців, що обійняли чільні посади в міській адміністрації. Піклувальниками й церковними старостами лютеранської громади в першій половині XIX століття були генерал Бухгольц, військовий губернатор Фенш, комендант київської фортеці генерал-майор Массе, фельдмаршал Остен-Сакен. 1 грудня 1812 року над Кловським яром була освячена нова дерев’яна на кам’яному підмурку кірха, довкола неї згодом утворився німецький цвинтар (спершу ховали, як відомо з документів, поблизу Хрещатика, на перехресті теперішнього бульвару Шевченка і вулиці Пушкінської).

У середині століття громада складалася з 328 осіб, з них 192 були чоловіки. 1852 року почали будувати нову цегляну кірху на Липках під орудою відомого військового інженера, будівничого Нової Печорської фортеці Отто фон Фреймана. Академік архітектури Штром подарував громаді кресленик, за яким у 1855 – 1857 роках кірху спорудили. Жертвували на будівництво всі німецькі колонії в імперії. 4 серпня 1857 року храм висвятили, у приміщенні встановили орган з Кельна. Поряд з кірхою 1864 року заснували лютеранське училище, де навчали дітей німецькою мовою [Закревский М. Зазнач, праця. – С. 301-310].

Від початку XIX століття стає дедалі помітнішим внесок німців-колоністів у культурний розвиток Києва. 1808 року в друкарні Києво-Печерської лаври працював виходець з Пруссії Аппельбоне [ЦЦІА України у м.Києві. – Ф. 128. – Оп. 1, друк. – Спр. 436], у 1840-х роках на Хрещатицькій площі відкрилася літодрукарня Й.Вальнера, де працювали пересельці з Берліна К.Проскопор та Г.Спрангер [Там само. – Ф. 442. – Оп. 155. – Спр. 830]. Це одна з перших приватних друкарень Києва, що високоякісно виконувала складні роботи. Саме до її послуг удавалася Тимчасова комісія для розгляду давніх актів (Київська археографічна комісія). Книжка Іванишева „Жизнь князя Андрея Курбского в Литве и на Волыни” (К., 1849) дотепер є довершеним взірцем друкарського мистецтва.

У половині 70-х років XIX століття в документах канцелярії Київського, Подільського, Волинського генерал-губернатора згадуються кондитер Тюр [Там само. – Оп. 1. – Спр. 1087. – Арк .1-35], годинникова крамниця А.Цайтгайма [Там само. – Оп. 68. – Спр. 220. – Арк. 1-2], у пізніші часи – теслярське підприємство саксонського підданця Кольбе [Там само. – Оп. 178. – Спр. 154. – Арк. 1 – 7].

Микола Бунге (1823-1895)

Микола Бунге (1823-1895)

Та найвідомішою в Києві XIX століття була родина Бунге. Окрім медиків і аптекарів, з неї вийшли видатний полііеконом, фінансист, засновник київських комерційних банків, професор університету св. Володимира (тричі обирали його ректором), перший російський прем’єр-міністр Микола Християнович Бунге (1823 – 1895), а також Микола Андрійович Бунге – видатний хімік, професор Київського університету, голова Київського відділу Російського технічного товариства від 1873 до 1906 року, голова Товариства природознавців. Родова садиба Бунге містилася на розі сучасних вулиць Лютеранської й Шовковичної.

Коли 1834 року в Києві було засновано університет, викладати в ньому запросили професорів Дерптського університету. Разом з прибулими до міста польськими професорами ліквідованого Кременецького ліцею вони становили більшість серед київської наукової інтелігенції. З медицини, ботаніки, зоології майже без винятку викладачами були німці [Докладніше див.: Иконников В. Биографический словарь профессоров и преподавателей императорского университета святого Владимира. 1834-1884. – К., 1884]. На медичному факультеті університету викладали фармакологію й загальну терапію професор В.Беккер, анатомію – професори В.Бец і О.Вальтер – видатні науковці, які створили в Києві, один з найкращих у Європі анатомічний театр. Теоретичну хірургію читав фон Гюббенет, патологію Ю.Мацон, терапію – Ф.Мерінг -знаний у Києві лікар, акушерство й гінекологію – Г.Рейн (довгий час очолював акушерську клініку Київського університету). На фізико-математичному факультеті працювали професори Я.Вольц і Р.Траутфеттер (цей останній заклав ботанічний сад університету). Зоологію викладали К.Кеслер, А.фон Мідендорф, хімію – Й.Фонберг, М.Бунге, мінералогію й геогнозію – Е.Гофман. На історико-філологічному факультеті викладав грецьку мову та старожитності Й.Нейкріх, на правничому факультеті довгий час професорував і був ректором університету М.Ренненкампф. Такі відомості про склад професури Київського університету подають документи архіву Київської шкільної округи, що зберігаються в ЦДІА України в м.Києві.

Архітектурно-мистецьке життя міста також не уявити без німців. За проектом відомого мистця й архітекта П.Шлейфера, який працював при Київській шкільній окрузі, у другій половині минулого століття було зведено приміщення Другої київської гімназії, багато адміністративних та приватних будинків. Цивільні інженери-архітекти Г.Шлейфер і Е.Брадтман створили неповторний київський модерн. Квартали будинків за їхніми проектами й сьогодні прикрашають місто (майдан І.Франка, вулиці М.Заньковецької, Лютеранська). Одним із основоположників українського мистецтвознавства був німець Федір (Теодор) Ернст.

Київські німці брали участь у революційному русі. Прусський підданець Л.Бранднер належав до київського гуртка народовольців, учинив збройний опір поліції і був страчений за вироком суду 1879 року [ЦДІА України у м.Києві. – Ф. 316. – Оп. 1. – Спр. 40 – 44]. А.Калле розповсюджував 1907 року серед солдатів 5-го понтонного батальйону революційні видання [Там само. – Ф. 317. – Оп. 1. – Спр. 3807. – Арк. 1-45], Г.Зейдлер належав до київської військово-революційної організації [Там само. – Ф. 274. – Оп. 1. – Спр. 3076, ч. 1. – Арк. 227].

Наприкінці століття німці в Києві почали гуртуватися на культурно-громадських засадах: 1872 року хоровий аматорський гурт клопотався перед генерал-губернатором про затвердження статуту німецького співочого товариства [Там само. – Ф. 442. – Оп. 51. – Спр. 130], 1882 року виникло добродійне німецьке товариство взаємодопомоги [Там само. – Оп. 535. – Спр. 298].

Після революції 1905 року культурно-національний рух пожвавився. Антрепренер київських театрів „Шато-де-Флер” С.Новиков дістав дозвіл на вистави німецькою мовою. У 1908 році співоче товариство перетворили на Київське німецьке товариство. За статутом воно мало плекати німецьку культуру, освіту й мову, допомагати малозабезпеченим німцям, організовувати дозвілля. Театральні вистави німецькою мовою вібувалися в приміщенні Київського комерційного зібрання на вулиці Хрещатик [Там само. – Оп. 858. – Спр. 2, ч. 2. – Арк. 50].

З початком першої світової війни в Києві були заарештовані й вислані в російські губернії всі німці, котрі не мали російського громадянства – близько 2000 осіб [Там само. – Ф. 274. – Оп. 1. – Спр. 3627. – Арк. 261-344]. До інтернованих потрапили також мистецтвознавці Федір і Микола Ернсти. Життя громади завмерло.

Перебування німців у Києві вплинуло на розвиток міста, відбилося в його топоніміці, особливо науковому житті. Історія німецької колонії, як бачимо, велика й цікава. На часі – виявлення джерел, складання покажчиків і написання монографічної праці на цю тему.

Джерело : Пам’ятки України, 1993 р., № 1-6, с. 17 – 19.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1991 – 2018 І.Б.Гирич

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 4625

Модифіковано : 6.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.