Києво-Печерська лавра в контексті
української історії і культури
Ігор Гирич
За майже тисячу років існування Києво-Печерської лаври мільйони селян, міщан, купців, князів, митців України, об’єднаних містким поняттям прочани, віддавали шану цьому священному місцю. Саме для цього переважно й ходили до Києва – вклонитися святим отцям, спокутувати гріхи, відродити свій дух. Києво-Печерська лавра – символ духовного єднання України, уособлення душі українця, найголовніша святиня його віри.
Вона виникла в часи піднесення українсько-руської держави, за князювання Володимира – Ярослава і вже першими десятиліттями свого існування ствердила правдивість пророцтв святого Андрія Первозванного, що «засяє на сих горах Благодать Божа». Згаданий уперше в літописі 1051 р. Печерський монастир уже в 70-х роках XI ст. стає провідним інтелектуальним центром України-Руси. Святі преподобні Антоній, Феодосій, Нікон, Аліпій та інші отці монастиря своїми духовними подвигами й праведним життям вказували народові шлях до вершин моралі, правди, віри. 118 канонізованих ченців спочивають у Ближніх і Дальніх печерах лаври – такої кількості святих поховань не має жодна східнослов’янська обитель.
Печерська лавра стала зразком організації чернечого життя на Русі, її студитський общежительний статут згодом був прийнятий усіма монастирями; головна Успенська церква Печерського монастиря стала архітектурним взірцем для багатьох церковних споруд; шістдесят насельників лаври стали єпископами й архімандритами по всіх східнослов’янських землях.
У келіях Печерського монастиря запалав світильник рідної культури. Ченці лаври започаткували багато видів мистецтва й науки в Україні: Нестор-літописець – перший історик України-Руси, автор «Повісті минулих літ», що є головним джерелом вивчення нашої стародавньої історії; Агапій – перший відомий лікар; Аліпій – перший живописець, і це далеко не повний перелік.
Але до останніх часів значення лаври в українській культурі згадувалося дедалі менше. Все частіше лунали твердження, що Печерська лавра – це визначний центр російської культури, максимально підкреслювалася «общерусскость» Печерської обителі. Не заперечуючи внесок цього київського духовного центру в скарбницю всіх східнослов’янських культур, ми одночасно мусимо пам’ятати, що лавра – це передусім феномен української культури, її органічна й дорогоцінна частка. В цьому нарисі ми хочемо спинитися на деяких моментах історії Києво-Печерського монастиря, які підкреслюють його зв’язок з історією України, а саме:
Опубліковано: Пам’ять століть. – 1996. – № 1. – С. 102-119.