Логотип персонального сайта І.Гирича
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Miscellanea / Олександр Рибалко: редактор і науковець / Редактор

Олександр Рибалко: редактор і науковець

Редактор

Ігор Гирич

О. Рибалко був редактор від Бога. Можливо, на його життєвий вибір вплинуло те, що батьки працювали в школі: мати – вчителька початкових класів, батько – український словесник. Філософ за фахом, Олександр Леонідович за покликанням і потягом душі був неперевершеним знавцем і шанувальником української мови й літератури.

За своє життя він зредагував тонни рукописів і виконував цю роботу з великою любов’ю й знанням справи. Не визнавав несумлінності в ділянці редагування, і коли казав, що працю над статтею закінчено, то можна було не сумніватися: усе зроблено якнайретельніше і якісно.

Пригадую, як на початку 2000-х років запропонував О. Рибалкові зредагувати рукопис книжки Л. Пушкаша про мукачівського єпископа Теодора Ромжу, забитого комуністами після Другої світової війни. Олександр Леонідович змінив структуру і композицію роботи, переставив ідеологічні наголоси, прибрав негативні висловлювання автора про А. Шептицького… Книжка вийшла переписаною заново, але завдяки титанічній праці редактора-співавтора стала кращою.

О. Рибалко належав до тієї категорії редакторів, які не задовольняються поданим текстом, а ретельно доопрацьовують його, збагачують, забезпечують високий рівень з погляду фактології і стилістики. Безумовно, він намагався зберегти авторський стиль, але йшов за автором тільки тоді, коли той був сильний сказати б, виписаний. Пересічного ж автора вів за собою, аргументовано й переконливо пояснюючи логіку правок. Відтак у друк ішов не стільки первинний текст, скільки його редакторська інтерпретація. На позір могло видатися, що О. Рибалко так захоплювався процесом редагування, що вже й не помічав, як автор відходив на другий план. Якоюсь мірою це так. Але ж то не була „штука заради штуки”. То було серйозне проникнення в тканину тексту, глибинне ходження в тему, що спиралося не лише на широку загальну ерудицію, а й на обтяжний контекст цієї теми: орієнтувався в наявних джерелах, знав, що можна використати, чим збагатити, і залучав усе по максимуму. В результаті побільшувалася кількість позицій у списку літератури, посилань, приміток, коментарів. За такого підходу, звичайно, матеріал ставав для нього самодостатньою субстанцією. То було більше, ніж редагування, то була співпраця, співтворення.

Цікаво, що сам Олександр Леонідович не вважав, що „заредаговує” рукопис. Не кожен з авторів погоджувався з таким трактуванням його праці й навколо тексту, бувало, точилися суперечки. Але автори-пуристи, знавці мови, любили й цінували редакторський підхід О. Рибалка. Не випадково до нього зверталися з проханням про редагування своїх книжок такі метри української літератури, як Роман Корогодський та Євген Сверстюк. А книжка останнього „Блудні сини України” у редакції О. Рибалка здобула Шевченківську премію.

Мені подобалося друкуватися у Рибалка. Стиль його роботи нагадував стару радянську школу редагування, коли текст опрацьовувався до блиску і не залишалося ніяких сумнівних, незрозумілих, двозначних місць. Олександр Леонідович у хорошому сенсі десь навіть розбещував автора. Я міг собі дозволити не до кінця довести матеріал, залишити невивірений фактаж, бо знав: усе це надолужиться під час редагування. Наведу приклад з передостаннього числа „Пам’яток” під редакцією О. Рибалка. Я зовсім не мав часу підготувати докладну публікацію листування І. Крип’якевича й І. Бутича, тому подав лише три зразки епістолярію. Редактор, не повідомляючи мене, докопіював увесь блок, довів кількість листів до десяти і додав до моїх півтора десятка приміток ще стільки ж.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1991 – 2019 І.Б.Гирич

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 3183

Модифіковано : 6.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.