Логотип персонального сайта І.Гирича
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Києвознавство / Діяльність Київського… / Діячі Товариства

Діяльність Київського товариства охорони пам’яток старовини і мистецтва (1910 – 1919) та його діячі

Діячі Товариства

І. Б. Гирич

Охорона пам’яток не була основною, а лише складовою частиною фахової царини діяльності членів Товариства. Для з’ясування місця пам’яткоохоронництва його впливу на головний напрям застосування фахових здібностей членів КТОПСІМ розіб’ємо діячів товариства на групи, у відповідності до їх фахової приналежності. Умовно можна виокремити чотири основні фахові групи: архітектори, історики, мистецтвознавці, археологи. Окремо можна ще виділити підгупу – музейники. Але позаяк чистих музейників локалізувати важко, а члени КТОПСІМ директори міського і церковно-археологічного музеїв М.Біляшівський і М.Петров (обидвох варто також не меншою мірою вважати археологами і мистецтвознавцями) активної участі в діяльності товариства не брали, окремої, п’ятої групи не зазначаємо.

Членами товариства переважно були практикуючі архітектори, активні будівничі Києва, що працювали в стилі ретроспективного модерну: О.Кобелєв, П.Голландський, В.Обремський, В.Безсмертний, К.Іваницький. Тому виглядає цілком вмотивованим їхній інтерес до пам’яток архітектури минулого. Цікаво, що перед реставрацією Золотих воріт у Києві у 1905 – 1907 роках П.Голландський керував будівництвом комерційної школи ім. М.Терещенка, де використав імітацію кладки утопленого ряду – стилізацію кам’яних церков князівського Києва. Школа М.Терещенка закінчувала собою вул. Ярославів Вал (тоді Велику Підвальну), Золоті ворота її розпочинали.

Інші відомі споруди П.Голландського у Києві належать переважно до неоампірного стилю (будинок В.Демченка на вул. П.Орлика) або до неорененсансу (особняк О.Терещенка на розі Толстого і В.Антоновича). В неампірному стилі та неокласицизмі будували В.Обремський і О.Кобелєв. Натомсіть В.Кричевський кохався в формах українському барокко 16 – 18 ст. І напевно його співпраця з товариством дала можливість опанувати цей стиль для започаткування в архітектурі українського модерну. В.Кричевський малював браму Р.Заборовського – одну з найпопулярніших тем для архітектурних ремінісценцій для національного різновиду сецесійного стилю. Василь Григорович якраз у 1911 р. займався оформленням творів книжкової графіки, видань М.Грушевського „Ілюстрована історія України” та „Культурно-національний рух на Україні 16 – 17 ст.”, у яких теж проходила тема барокових пам’яток України. 10 березня 1911 р. В.Кричевський звертається до товариства з проханням виклопотати у генерал-губернатора дозвіл на зарисування пам’яток Києва та його околиць. [ЦДІА України у м.Києві. – Ф.725. – Оп.1. – Спр.10. – Арк.40.] У цей час митець якраз мешкав у будівлі ним збудованій, в стилі українського модерну – домі М.Грушевського на Паньківській 9, кв. 15.

Професійним реставратором можна вважати хіба лише волинянина В.Леонтовича. Він брав участь у перебудовах і реставраціях десятків культових будівель Волинської губернії. У зв’язку із зацікавленням В.Леонтовичем церковною архітектурою доби бароко на Волині він виконав багато фотографій на склі архітектурних деталей споруд, зразків кладки, які зберігаються сьогодні в ЦДІАУК. Зрозумілою стає і його вправна робота при зведенні Покровської церкви на козацьких могилах під Берестечком в с.Пляшевій.

В.Пещанський став у 1920-х роках знаним архітектором-реставратором у Львові, дослідником історії архітектури. І в цьому також можна побачити вплив на його професійні інтереси роботи у товаристві охорони пам’яток у Києві. Невипадково напередодні світової війни і під час її В.Пещанський багато співпрацював із В.Кричевським.

Серед істориків найактивнішу роль у товаристві відіграли кияни О.Левицький, М.Довнар-Запольський, В.Іконников, Андрій та Микола Стороженки, І.Каманін, Ф.Тітов, В.Щербина та Ю.Кулаковський. Більшість з них професорували в університеті. О.Левицький і В.Щербина викладали у гімназії, І.Каманін директорував у архіві Давніх актів, А.Стороженко був чиновником. Ю.Кулаковський ініціював зустріч активістів з генерал-губернатором, вислідом якого і було постання товариства. В.Іконником був головою товариство, але більше виконував репрезентаційні функції. Звертає увагу на себе той факт, що всі зазначені історики були активними членами Археографічної комісї, ІТНЛ та авторами журналу „Киевская старина”. Більшість з з великим пієтетом ставилися до письмових джерел.

Найенергійнішими діячами товариства з істориків були О.Левицький і І.Каманін. Перший був знавцем київської старовини і відомим київським екскурсоводом, другою його зацікавленістю, як дослідника актових книг. була історична Волинь і її центр – Луцьк. Він друкував багато архівних матеріалів на сторінках „Киевской старини”, будучи секретарем редакції і секретарем АК. Напевно, що саме ці його зацікавлення визначили його пріорітети в роботі товариства – пам’ятки Києва і Волині.

Про І.Каманіна вже йшлося вище, де розповідалося про архівний напрям діяльності товариства. Фактично І.Каманін намагався використати товариство для розширення архівної мережи установ в Првобережній Україні, намагався перетворити Київ у головний архівний осередок „Південно-Західного краю”.

М.Довнар-Запольський не мав би нібито мати сантиментів до пам’яток старовини, виходячи з його творчих інтересів. Як історик АК він займався виданням і студіюванням демографії та економіки литовсько-польської доби. Відомо, що своїх учнів він спрямовував на дослідження економічної історії Московського царства. Але з іншого боку треба мати на увазі, що з його семінарію вийшли три найвидатніші діячі пам’яткоохоронства 1920-х – 1930-х років: Ф.Ернст, В.Базилевич, П.Курінний.

Визначними києвознавцями були В.Щербина і В.Іконников. Перший написав низку публікацій з історії окремих пам’яток і тематичних моментів київської історії. Другий – написав підставову історіографічну працію „Киев в 1654 – 1855 гг.” (К., 1904), без якої годі уявити будь-яке дослідження з історії Києва. Можна припустити, що саме київські мотиви і теми спонукали його до всупу в товариство. В.Іконников перебував вже на творчому закаті життя, В.Щербина. навпаки, у 1920-х роках написав найбільшу частину своїх праць, і, напевно, праця на пам’яткоохоронній стезі сприяла активізації його творчого наукового життя.

Ф.Тітов цікавився виданнями і діяльністю Могилянської академії. Його також інтересувала історія окремих київських церков. Наукова творчість Федора Івановича має відчутний пам’яткоохоронний інтерес.

Пам’яткоохорона складова найбільше торкалася мистецтвознавців: Г.Павлуцького, М.Істоміна, Д.Щербаківського, А.Прахова, Ф.Ернста. Саме вони ангажувалися в творення закону про охорону пам’яток в Росії (Г.Павлуцький).

Професор мистецтва київського університету Григорій Павлуцький перший визначив дерев’яне культове зодчество як об’єкт мистецького досліду. І саме збереження дерев’яних церков було провідною темою діяльності КТОПСІМ.

Д.Щербаківський цікавився сакральним мистецтвом – іконописом і реліквіями самоврядування. М.Істомін як член ІТНЛ брав участь у активній полеміці з приводу нищення пам’яток українського живопису Успенської лаври 17 – 18 ст., відстоював цінність оригінального барочного стінопису поч.18 ст. Ця тема була йому близькою і в КТОПСІМ, коли вирішувалася справа збереження нагробка К.Острозького в головному храмі лаври.

А.Прахов для охорони пам’яток був знаковою постаттю. Він реставрував живопис Кирилівської церкви та Софійського собору, був серед піонерів пам’яткоохоронної діяльності в Україні підросійській. Але активним членом товариства в через поважний вік, вже не був. Ф.Ернст став перехідною ланкою між діяльністю КТОПСІМ та радянським пам’яткоохоронництвом досталінської, напівдемократичної ще, доби. Його відома книжка „Художественние сокровища Киева, пострадавшие в 1918 г.” була результатом праці, як діяча київського товариства охорони пам’яток.

Серед археологів КТОПСІМ найзначнішими були: О.Ертель, Л.Добровольський, Б.Стелецький, С.Вельмин, Д.Мілєєв, М.Біляшівський та В.Хвойко. Два останніх активної участі в діяльності товариства не брали. І це при тому, що М.Біляшівський став у 1918 р. автором проекту закону незалежної України про охорону пам’яток. Можливо, причину цього треба шукати в офіційному статусі товариства, як організації при генерал-губернаторській владі. С.Вельмін і Д.Мілєєв представляли Петербург і за його кошти провадили масштабні розкопки київського дитинця протягом всього часу існування КТОПСІМ перед війною. Л.Добровольський цікавився археологічними пам’ятками передусім доісторичної доби, початком – серединою першого тисячоліття н.е., часами створення Змійових валів, але й був знавцем археологічних пам’яток Києва.

Уся археологічна діяльність товариства провадилася активною рукою археолога-аматора О.Д.Ертеля, – поруч з О.Мердером, одного з стовпів КТОПСІМ. Директор банку, фінансист за фахом, О.Ертель, був фанатично відданий київській археології. Він здійснював археологічне дослідження Золотих воріт, Китаївських і Звіринецьких печер, провадив розкопки на будівництвах у місті Ярослава і Володимира, знайшов і дослідив печерні лабіринти від Софії у бік Львівської площі. Про внесок О.Ертеля в археологічне києвознавство писали визначні археологи другої половини ХХ ст. М.Каргер і П.Толочко. Але О.Ертель цікавився не лише розкопками, але й старовинними архівами, живописом Успенського собору Києво-Печерської лаври. [Эртель А.Д. О стенописи в Великой Успенской церкви Киево-Печерской лавры // Труды Киевской духовной академии». – 1897. – № 4. – С.500 – 527; Його ж. По поводу реставрации в Киево-Печерской лавре. – К., 1899. – 18 с.] Він був одним з теоретиків проблем пам’яткоохоронництва, висловлював свою думку на засіданнях КТОПСІМ з проблем збереження рухомих і нерухомих пам’яток старовини.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1991 – 2019 І.Б.Гирич

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1672

Модифіковано : 6.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.