Логотип персонального сайта І.Гирича
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Києвознавство / Діяльність Київського… / Окремі пам’ятки

Діяльність Київського товариства охорони пам’яток старовини і мистецтва (1910 – 1919) та його діячі

Окремі пам’ятки

І. Б. Гирич

За перший і другий рік свого існування товариством була надана консультація по перебудові башт замку Чарторийських в м. Клевані (було заборонено перебудовувати дві вежі замку), розглянуто питання охорони розкопок фундаменту Георгіївської церкви ХІ ст. в садибі Митрополичого будинку біля Софійського собору, розроблена анкета для збирання відомостей про пам’ятки старовини. Робилися заходи також по охороні надгробків в с. Варковичах Дубенського повіту, були взяті під охорону кам’яні плити надгробків ХVII – XVIII ст. у Києво-Печерській лаврі (з цього приводу заслухана була доповідь О.Левицького), прийнято рішення про необхідність обстеження старожитностей с. Дорогобужа на Рівненщині.

Завдяки втручанню товариства був збережений надгробок кн. К.І.Острозького, в Успенському соборі Києво-Печерської лаври [Ростиславов А. Охрана старины и съезд зодчих // Старые годы. – 1911. – Февраль. – С. 59; Кузьмин Е. // Старые годы. – 1911. – Март. – С.45.] (його мали переносити до міського музею, що могло призвести до руйнування). „Старые годы” з цього приводу писали:

„Найсвіжіший приклад… як церковне відомство охороняє пам’ятки, як воно взагалі відноситься до старовини… – історія з пам’ятником кн. Костянтину Острозькому в Киево-Печерській лаврі, цим надзвичайним, в художньому та історичному віждношенню твором. Попри розміри, його збиралися перенести в один з музеїв. Причому, звісно, неминучо він був би спотворений. Тільки завдяки впливовим діячам місцевого товаритва охорони пам’яток вдалося відстояти.” [Ростиславов А. Хроніка: Охрана старини и сьезд зодчих // Там само. – 1911. – Февраль. – С.59.]

Взагалі з цим кричущим фактом варварства російського православ’я в Києві відомий київський мистецтвознавець Є.Кузьмін писав: „Шкода, що всі подібні витівки убираються таємницями, замовчуючться ті імена, які б годилося зацвяхувати на ганебному стовпі несмаку, духовного каліцтва та невігластва.” [Кузьмин Е. Хроника // Старые годы. – 1911. – Март. – С.45.] На жаль, сьогодняшня церковна влада у лаврі мало чим різниться від тодішньої, сторічної давнини. Останній яскравий приклад – викинення, фактично, на вулицю державних музеїв, які там тепер знаходяться. Загроза знищення нависає навіть над музеєм книгодрукарства, яке прославялє саме лаврську друкарню і її значення для всеукраїнської культури.

Були зібрані відомості і зроблені фотографії з пам’яток архітектури м. Сатанова в Проскурівському повіті Подільської губернії та в населених пунктах Дубенському повіту Волинської губернії. Товариство проводило консультації братству князів Острозьких в Острозі з приводу відкриття Волинського музею історичних старожитностей. Робилася спроба завадити розборці давньої дзвінниці в Острозі, проданої селянам під знесення. У Луцьку в 1911 р. член товариства архітектор К.Іваницький оглядав в’їздну вежу Луцького замку, яка дала тріщину. Він консультував будівничих в реставраційній роботі на ній. [1910 року К.Іваницький подав для розгляду Археологічної комісії у Петербурзі проект будівельно-реставраційних робіт з підтримання Луцького замку. Він був столичними фахівцями визнаний за відповідний і бажаний. Г.Лукомський наголошував на необхідності подібних робіт і в Кам’янець-Подільській фортеці. (Лукомский Г. Материалы по истории вандализма в России // Старые годы. – 1910. – Ноябрь. – С.42 – 46).] Цього ж року Б.Стеллецький провадив розкопки на території Спасо-Преображенського монастиря в Новгород-Сіверському.

Визначне місце в діяльності товариства у 1912 р. займала охорона Золотих воріт [ЦДІА України у м. Києві. – Ф. 725. – Оп. 1. – Спр. 11, 14, 15, 30.]. Були проведені численні обстеження, археологічні розкопки, майже кожен рік здійснювалися ремонтно-реставраційні роботи, в яких брали участь член петербурзької археологічної комісії академік П. П. Покришкін, архітектори П. І. Голандський і П. Е. Бутенко, археолог Л. П. Добровольський. П.Бутенком пропонувалися такі роботи: зібрати випалі каміння з кладки воріт, вирубити дико висіяні дерева на самій споруді і прилеглій території, залити щілини в кладці під тиском чистим цементом, деякі часини каміння зі стіни були допасовані до кладки розчином, поверхня кладки вкрита рідким склом, замінена залізна покрівля (1915 р., арх. В.Обремський; на це пішло 200 крб. товариства). Проводилася робота по відводу дощової води від фундаментів воріт, поновлена анотаційна мідна дошка. Крім цього, планувалося на пропозицію М.Довнар-Запольського і О.Мердера зведення каменного саркофагу над пам’ятником – предтечу теперішнього укриття у вигляді відновлених воріт ХІ століття. Але представник Петербурзької археологічної комісії змусив відмовитися від ковпака-навіса через неприпустимість для використання замість вапнякового цементного розчину.

Велику увагу приділялося сприянню археологічним розкопкам в Києві, які вела Петербурзька археологічна комісія під керівництвом Д.В. Мілєєва і С. П. Вельмина у київському дитинці та в районі Софійського собору [ЦДІА України у м. Києві. – Ф. 725. – Оп. 1. – Спр 33; Вельмин С. Археологические изыскания имп. Археологической комиссии в 1907, 1908 и 1909 гг. на территории древнего Киева // Военно-исторический вестник. – 1910. – №7-8. – С.121 – 155.]. У 1912 р. член товариства О.Д. Ертель розкопав невідому до того групу курганів на Проневщині (район сучасної Севастопольської пл.). Він же разом з І. М. Каманіним і В.З. Завитневичем досліджував Звіринецькі і Китаєвські печери [ЦДІА України у м. Києві. – Ф. 725. – Оп. 1. – Спр 35, 59, 65, 70.].

У 1912 – 1913 рр. І. М. Каманін, О.Д. Ертель, В. В. Кузнецов, В.Д. Жевахов – провели велику роботу по звільненню Звіринецьких печер від наносів материкового грунту, по укріпленню їх цегляною кладкою та цементом, по обстеженню поховань і кістяків, а також по палеографічному вивченню написів на стінах галерей і підземної церкви та складенню мапи печер. Печери було пристосовано до відвідання їх богомольцями. Увесь радянський період історії та за доби незалежності справа відвідин Звіринецьких печер, закритих за атеїстичної доби, так і не була вирішена. Печери так і не були музеєфіковані, хоч рівень їх збереженості вважався з усіх київських лабиринтів найкращим після печер Києво-Печерської лаври. Для збереження цієї унікальної пам’ятки князівської доби цю земельну ділянку товариство взяло в оренду у військового відомства, і утримувало за свої кошти до 1915 р., коли печери були передані Києво-Печерській лаврі [Каманин И. Зверинецкие пещеры в Киеве. – К. 1914. – С. 135 – 144.].

Археологічний сектор товариства, яким керував О.Д.Ертель, у 1912 р. розпочав активні археологічні і опоряджувальні роботи на Китаївських печерах. Ним були укріплені цеглою входи до печер, проведлено дослідження лабиринтів і підземної церкви.

У 1912 р. товариством була розчищена брама Заборовського Софійського монастиря, що була занесена культурним шаром землі. 1914 р. під наглядом П.Голланського був понижений рівень грунту навколо брами, та встановлена невисока залізна решітка. Було порушено клопотання перед Петербурзькою археологічною комісією про реставрацію мозаїк Софійського собору. О.І.Мердером обстежено хрещальню Софійського собору, де було знайдено велику кількість деталей мармурових колон, карнизів, капітелей ХІ – ХІІ ст. [ЦДІА України у м. Києві. – Ф. 725. – Оп. 1. – Спр. 24.]. Олексій Мердер і Орест Левицький продовжували дослідження епіграфіки давніх плит Києво-Печерської лаври, які робітники на лаврських будівлях використовували в якості вантажу для блоків при піднятті будівельних матеріалів. Товариство проводило археологічні обстеження на місці цвинтаря Троїцької церкви у Старому місті. О.Д.Ертель оглядав місце знайдених мідних злитків у садибі Грецького Катерининського монастиря на Подолі.

О.І.Мердер піклувався про збереження старих назв київських вулиць та урочищ. КТОПСІМ вперше підняло питання про виготовлення і встановлення анотаційних дощок на вулицях, які б пояснювали їхню назву. 1915 р. для повернення київським вулицям старих назв з представників усіх київських наукових товариств була утворена спеціальна коміся. До неї увійшли авторитетні києвознавці, що одночасно були часто-густо і членами КТОПСІМ: С.Голубєв і А.Стороженко від ІТНЛ; І.Каманін та О.Левицький від АК; Ф.Тітов і С.Чернишов від Церковно-історичного і археологічного товариства; М.Довнар-Запольський, Л.Добровольський, В.Завітневич від Київської ученої архівної комісії; В.Щербина та О.Мердер від КТОПСІМ.

Головним місцем діяльності товариства в останній передвоєнний рік та в часи світової війни був Київ. Влітку 1913 р КТОПСІМ вдалося відстояти від руйнації пам’ятник-каплицю Ірининський стовп, який власне був залишком кута оригінального Ірининського храму ХІ ст. Він стояв на проїжджій частині і заважав руху транспорту. Крім того він опинився в зоні будівництва нового будинку Київського земства (тепер будинок СБУ). Проте товариство переконало міську владу у важливості збереження оригінальних залишків споруди великокнязівського часу. В 1930-ті роки такі аргументи вже не спрацювали і каплицю було назавжди знищено .

Напередодні війни товариство оглядало і давало свої заключення з приводу монументального живопису і різних внутрішніх перебудов низки київських церков. Зокрема, з приводу переробки грубок Петропавловської церкви Межигірського монастиря, стінного живопису Набережно-Микільської церкви на Подолі, збереження Предтеченського приділу Успенського собору в лаврі, з приводу переробки стель та зовнішніх бань Микільського храму Пустинно-Микільського монастиря.

Низку робіт було проведено на київському Подолі. Навесні 1915 р. товариство звернулося до міського управління з вимогою зберегти від руйнації фонтан Сампсона, якому загрожувало будівництво нового Контрактового будинку. В зв’язку з цим будівництвом були проведені роботи по археологічному дослідженню залишків фундаментів міської ратуші початку 18 ст. і змальовано її креслення. У зв’язку з будівництвом храму і „страннопріїмниці” до 900-ліття з дня смерті Володимира Святого нависла загроза над колоною Магдебургського права (так званий Нижній пам’ятник кн. Володимиру). Можливу руйнацію так само вдалося запобігти.

Товариство (займалися О.Ертель і В.Щербина) клопоталося збереженням каплички на Спаській вул., на місці згорілої у 1811 р. дерев’яної Свято-Духівської церкви – найбільшої за площею церкви Подолу. Місце, де стояв цей пам’ятний знак, потрапило в садибу городянина іудейського віросповідання, який непоштиво ставився до православної пам’ятки і хотів її розібрати.

Однією з небагатьох невдач товариства було зірвання спроби заснувати музею церковної старовини. Там збиралися демонструвати не лише археологічні знахідки з музею товариства, але й речі з різниць київських монастирів та церков. Для цього пропонувалося використати будинок бурси Могилянської академії на Набережно-Хрещатицькій вулиці. Але для цього булинку вже знайшлося використання. Новий подільський мешканець Рабинович пристосував його під релігійну єврейську школу – хедер.

У часи війни і перший рік революції, у 1916-1917 роках товариство багато сил прикладало для укріплення фресок і мозаїк Софійського собору, заходів по зміцненню фундаментів Андріївської церкви для запобігання її зсуву. Укріпленням фундаментів Андріївської, закладанням нових штолен займалися і у 1918 р. архітектори товариства П.Голландський, В.Обремський, О.Кобелєв. У 1916 р. архітекторами О.Кобелєвим, В.Безсмертним та В.Листовничим оглядалися схили пагорбу Видубицького монастиря, якому теж загрожували зсуви. У 1917 р. оглядався живопис Володимирського собору з метою проведення реставраційних робіт.

У 1912 – 1914 рр. крім Києва товариство проводило значну роботу і в інших населених пунктах Правобережної України. Воно посилало у відрядження своїх членів у Луцьк для обстеження решток замку 14 ст. і бернандинського костьолу, де зберігалися 4 дерев’яні статуї евангелістів [Мердер А. Древности Луцка и его прошлое// Военно-исторический весник. – 1910. – № 9 – 10. – С.35 – 49.]. Товариством було виділено 100 карбованців на реставрацію башт і церкви у замку Острозьких в м. Острозі [ЦДІА України у м. Києві. – Ф. 725. – Оп. 1. – Спр. 6.]. На цю мету пішли кошти, виручені з продажу книжки з історії Києва.

Товариство дбало про збереження замчища кн. Ольги біля Коростеня, провело археологічні дослідження в чорнобильському городищі та його околицях [Вельмин С. Экскурсия по Днепру и Припяти для осмотра памятников старины в местечке Чернобыле и его окрестностях // Военно-исторический вестник. – 1913. – № 4. – С. 89 – 96.]. Багато уваги приділялося збереженню від руйнування дерев’яних церков 18 ст. Товариством проводилися обміри і фотографування цих споруд, воно також стежило за реставрацією і перенесенням на інші місця дерев’яних церков в селах Гуляники, Саварка, Іваньки і Бродецьке Київської губернії [ЦДІА України у м. Києві. – Ф. 725. – Оп. 1. – Спр. 57.]. Через несвоєчасне повідомлення товариству не вдалося врятувати від руйнування дерев’яної церкви в селі Іваньки на Уманщині. Необхідності збереження дерев’яних церков була присвячена спеціальна брошюра члена товариства, архітектора В.Г. Леонтовича, видана у Житомирі, яку поширювали серед місцевого духівництва.

Траплялися і курйозні речі. 1913 р. до товариства було надіслано два шматки бруківки, викладеної кінськими зубами, з колишнього маєтку графа Ксаверія Браницького в селі Кримне Володимир-Волинського повіту Волинської губернії. Тротуар з кінських зубів викладався у 1820 р. Селяни своїм паном були приневолені спеціальною повинністю щорічно поставляти до двору зуби великої рогатої худоби та коней. Сьогодні шматки цього тротуару можна побачити у Волинському краєзнавчому музеї у Луцьку.

1913 р. розглядалася можливість реставрації Троїцької церкви в м. Старокостянтинові. Для цього влаштовувалося відрядження у цей повітовий центр і вироблявся висновок від товариства.

Археологи Д.Щербаківський, М.Пахаревський та Л.Добровольський у 1913 – 1915 роках досліджували території по яким мали пройти вітки залізниці Рокитне – Тараща, Боярка – Васильків та Київ – Трипілля – Германівка на предмет безпечності могильників і курганів від будівельних робіт. [Там само. – Спр.43] Завдяки цьому були виявлені раніше невідомі науці три групи курганів, не нанесені на відому археологічну карту Київської губернії В.Антоновича.

1916 р. оглянута дерев’яна церква 18 ст. в с.Бродецькому Звенигородського повіту і даний дозвіл на перенесення її в с.Кальниболото, але при обов’язковому збереженні. 1917 р. прийняті заходи для збереження будинку М.І.Кутузова в селі Горошках на Житомирщині. 1918 р. товариство багато зусиль поклало на збереження від нищення бібліотеки канівського василіанського монастиря. Того року вона була перевезена до Києва і передана для тимчасового зберігання в Археологічний інститут.

В останні роки свого існування товариство наглядало за всіма земляними і будівельними роботами у Києві. Відповідальним за це було призначено О.Д.Ертеля. З 1912 р. він встановив систематичне спостереження і був присутній при усіх земельних роботах та на розкопках, що провадилися біля кол. Ірининської церкви, на розі Мало-Володимирської і Стрітенської, на Великій Житомирській та Львівській площі, Рейтарській і Стрелецькій вулицях. Він вивчав нововідкриті підземні ходи, що вели з території Софійського собору. Всього О.Ертель одночасно контролював будівництва у 10 садибах на 5-ти вулицях.

В результаті розкопок О.Ертеля у Китаєві, Проневщині, Віті Литовській музей товариства, що тимчасово знаходився в Педагогічному музеї, поповнився цінними експонатами. Так, наприклад, до музею надійшли 8 золотих колтів київського типу з Трисвятительської вулиці і срібні монети князівських часів, скляні фрагменти 3 – 4 стаканів високої художньої роботи з малюнками. У часи світової війни, з закриттям Педагогічного музею і передачею його приміщень військовому відомству, музей товариства було перенесено у підвал лаврської дзвінниці, а згодом передано до міського музею. Бібліотека опинилася у міській бібліотеці.

Однією з останніх справ КТОПСІМ було документальне фіксація обстрілів більшовицькою артилерією Михайлівського монастиря та Києво-Печерської лаври під час вуличних боїв в січні 1918 р. російської червоної армії з військами УНР. Огляд зі складанням актів руйнувань та фотофіксацією займався знаний у майбутньому історик архітектури та києвознавець, редактор знаменитого «Провідника. Київ» 1930 р. Федір Ернст. [Гирич І. „Грозные события военного времени…” [акт обстеження руйнувань від обстрілу більшовицькою артилерією у січні 19118 р. Успенського собору К-Пл. та інших її споруд т-вом охорони пам’яток] // Андріївський узвіз. – 1991. – №2. – С.7; Гирич І., Синицина В. Акт. Документ епохи [акт обстеження руйнувань того ж часу Михайлівського собору]// Андріївський узвіз. – 1991. – №4. – С.6.]

Завдяки ентузіазмові головних діячів товариства КТОПСІМ вдалося більше, ніж це дозволяли обмежені матеріальні засоби та кількісний склад співробітників. Тому мабуть мав повну рацію О.Левицький. який писав:

“члени ради та розпорядчого комітету можуть з чистою совістю казати, що з їхнього боку не бракувало зусиль зробити усе, що було в межах можливого, і разом з тим із сумом маємо визнати, що ці межі зворотньо пропорцйні тим величезним завданням, які прийняло на себе товариство.”

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1991 – 2019 І.Б.Гирич

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2832

Модифіковано : 6.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.