Логотип персонального сайта І.Гирича
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Miscellanea / Пам’яті Юлія Шелеста / Товариш

Пам’яті Юлія Шелеста

Товариш

Ігор Гирич

Ю. Шелест любив людей, неформальне спілкування у колі друзів, яких часто зустрічав у найнесподіваніших місцях. Свої походеньки по київських кав’ярнях він називав “сесіями”. Місця відвідування таких “сесій” знаходили влучні шелестівські назви. Так нещодавно закриту кав’ярню на розі Володимирської і Великої Житомирської він назвав “У Касіяна” (там жив цей визначний графік і на будинку є його меморіальна дошка); на розі Пушкінської і Прорізної – “У Кульженка” (на цьому місці до революції була українська друкарня Степана Васильовича Кульженка).

– Так куди сьогодні йдемо, до Кульженка чи до Касіяна? – вчувається й зараз його хрипкий голос. Так, Юлій Володимирович приклав і свою руку до творення київських легенд нового часу.

Він любив відвідувати виставки, книжкові презентації, зустрічі з письмениками. Намагався не пропустити жодної цікавої культурної події чи то в Спілці письменників, чи то в якомусь київському музеї. Щороку намагався їздити на львівський книжковий форум, який називав по-своєму – “Кальварією”. Пам’ятаю, як у 2005 р. влітку ми були на конгресі МАУ в Донецьку. І раптом із здивуванням побачили у вестибюлі Донецького університету Шелеста. Той приїхав на МАУ, не маючи запрошення, а отже й можливості поселитися та харчуватися упродовж 3–4 днів. Він добу їхав автобусом, але його всі ці проблеми не дуже засмучували, сподіваючись, що ми його не залишимо наодинці з цим побутом. І треба було бачити блаженну посмішку і задоволення Шелеста, який міг поспілкуватися з багатьма людьми, побувати на доповідях і брати участь у дискусіях.

Пригадується ще його участь у кампанії “Добра воля”, організованою Українською Всесвітньою Координаційною Радою (голова – Михайло Горинь) у серпні 2004 р. У той час УВКР здійснювала журналістські експедиції по Півдню України, під час яких треба було ходити по редакціях різних газет і переконувати їх бодай раз на рік – на День незалежності – вийти друком українською мовою. За два тижні цього походу було організовано п’ять прес-конференцій і “круглих столів” на цю тему (6 серпня у редакції газети “Чорноморські новини” (Одеса), 11 серпня у прес-клубі при газеті “Новий день” (Херсон), 12 серпня у Миколаєві, 17 серпня у Кримському інформ-центрі (Сімферополь), 18 серпня у конференц-залі Севастопольської держадміністрації (“круглий стіл” “Українська мова і ЗМІ”)). За винятком Миколаєва, Юлій Володимирович брав участь у всіх цих заходах. Треба було його бачити, з яким молодечим запалом він залучився до цієї справи, ніби поринувши у свої найкращі студентські роки. Адже у 1950-х рр. студентську практику він їздив відробляти в одеських газетах і, блукаючи вулицями цього міста, він багато оповідав своїх спогадів з університетського життя.

Ю.Шелест був патріотом нашого Інституту. Цінував свою роботу в ньому і боявся через вік втратити в ньому місце. Ці тривоги породжували у часи відпочинку різні „віщі” сни про загрозу звільнення. Юлій Володимирович часто оповідав мені ці сни, то партзбори йому насняться, де його „пісочать” разом зі мною (його начальником у структурі інституту я не був), то ще якась напасть. Усі мої спроби його заспокоїти не зовсім його впевняли у відсутності такого типу загроз. 8 червня 2009 року він записав у щоденнику: „Проснувся на сні про конфлікт на роботі з підступною змовою проти мене. Сам академік Рильський, перестрівши мене на сходах, по-дружньому відкриває, що проти мене змовилися за службову непоступливість. Постановлено мене в кабінет не допускати і спеціально для залякування мене найнято сторожа з собакою. Бачу й його. Бородатий кацап, введений у курс справ щодо мене. У собацюри манера грізно порикувати, тримаючи писка близько при моєму тілі. За снівніком саме сторожо символізує „убытки и потери через предательство, измену или нечестных партнеров». Роздруки цих снів він дарував мені напам’ять, підписуючи «самвидав для І.Гирича, ніби попереджаючи якісь мої непевні кроки, що могли б порушити його статус у нашому інституті.

– Як цікаво стало жити, як хочеться дізнатися, що буде далі!! – говорив він нам часто, коли ми збиралися в Інституті.

Або:

– Як мені подобається цей капіталізм!

Навкруги прокинулося життя, здавалося назавжди притлумлене “славетним” минулим. Він не жив цим минулим, дивився у майбутнє і був оптимістом. Проте він себе не беріг. При своїх хронічних табірних сухотах багато курив. З ним часто траплялися різні пригоди. То після зустрічей з хуліганами увечері попав у лікарню з травмою голови, то ламав ребра, то під час загострення сухот тижнями не міг підвестися з лікарняного ліжка, то місяці проводив у тубдиспансері. Але кожен раз, піднімаючись на ноги, знову починав вести свій традиційний і нестандартний спосіб життя, кидаючи виклики міщанському світогляду суспільства. Завжди одягався з підкресленим аристократизмом, який постійно відчувався також у його мові та жестах. Ніколи я не бачив у нього пігулок, хоч останніми часами він часто скаржився на серце. Здавалося, що і на цей раз він знову, зайшовши в Інститут, на запитання: “Як справи?” відповість із властивим для нього вогником в очах та усмішкою: “Нє дождьотєсь!”.

Не віриться, що його немає з нами. Постійно переслідує відчуття, що він щось не доказав, не дописав, чимсь не поділився, не повідав якихось своїх сокровенних думок, про які десь вглибині душі хотів би розповісти, не поділився з нами уроками життя. Весь час здається, що ось зараз прочиняться двері і зайде у відділ наш “домовик”, як його називали в Інституті, запарить собі каву і з незмінною цигаркою, на велике невдоволення дівчат нашого відділу, задимить, читаючи чиїсь машинописи або вранішню газету.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1991 – 2019 І.Б.Гирич

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1608

Модифіковано : 6.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.