Відкриття архівів
Ігор Гирич
Деякі з тем української історії, і передусім історії ХХ ст., неможливо було вивчати до 1990-х рр., бо джерела з історії визвольних змагань 1917–1921 рр., української політичної еміграції 1920-х–1980-х рр., Голодомору 1932–1933 рр., національно-визвольної боротьби під проводом ОУН 1920-х – 1950-х рр., Української повстанської армії 1940-х – 1950-х рр., що перебували в колишньому партархіві (нині Центральний державний архів громадських об’єднань), архіві КДБ (нині СБУ), були на секретному зберіганні й доступ дослідників до них був надзвичайно обмеженим. У 1990-ті – 2000-ті рр. відбувся справжній архівознавчий бум. Колишні “слизькі” теми стали найактуальнішою тематикою для досліджень. Для прикладу назвемо т. зв. празькі фонди, де були зібрані фонди УВУ у Празі, Вищого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова, особисті фонди громадських, культурних і політичних діячів української еміграції в Чехо-Словаччині, якими в 1980-ті рр. майже не користувалися дослідники, стали “найзамовнішими” й найпопулярнішими серед архівних користувачів.
Невідомі документи дали багатий фактичний матеріал для переосмислення минулого, для подолання усталених стереотипів радянської історіографії, яка стверджувала, що Українська революція і боротьба за незалежність у 1917–1921 рр. були не народною справою, а злісною забаганкою купки “українських буржуазних націоналістів”. Тим часом документи ЦДАВО і ЦДАГО демонстрували розмах українського руху в час революції, його демократичний і толерантний характер щодо інших етносів, які жили в Україні, а водночас – нетерпимість та більшовицьку ксенофобію стосовно представників української нації та інших етносів, що населяли Україну.
Радянські історики доводили, що голод 1921–1923 та 1932–1933 рр. – це результат несприятливих кліматичних умов і неминуча ситуація при переході суспільства на рейки радянської модернізації. Вони заперечували селянський опір комуністичному експериментові на селі, кваліфікували цей опір як “куркульський бандитизм”, а документи СБУ засвідчували масовість повстанського руху й чіткі політичні вимоги селянства, організованого у повстанські комітети. Отамани-повстанці – це здебільшого харизматичні постаті з-поміж селянства, лідери, що вирізнялися своєю освіченістю, життєвим досвідом, а не примітивні різуни, якими їх показували твердили комуністична пропаганда і радянські історики.
У зовсім іншому світлі постала діяльність ОУН–УПА, коли відкрилися колишні партархіви та архіви КДБ. Тепер уже не можна було втовкмачувати у голови пересічних людей вигадки про суцільні “звірства” українських підпільників і партизанів. З’ясувалося, що “звірств” із протилежного боку було вчинено куди більше й у грандіозних масштабах, а опір совєтизації й комунізації в Західній Україні виглядав як справедливий чин опору агресорові.
Історія не є предметом чорно-білого уявлення. Тільки повна сукупність документів однієї й другої сторін дає змогу по-справжньому вистудіювати свою історію, побачити об’єктивну правду в усіх її складнощах і непередбачуваності.
Не лише відкриття раніше секретних архівів дало можливість переосмислювати минуле. Часто-густо навіть відкриті архіви не дуже-то й вивчали, але новий час зумовив інтерес до раніше забороненої тематики, і дослідники повернулися обличчям до таких архівів, як особовий фонд Грушевських у ЦДІА України у м. Києві, Івана Франка у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАНУ, документи Федора Вовка в архіві Інституту археології НАНУ тощо. Доступними стали українські архівні збірки за кордоном, такі як архів Української вільної академії наук та НТШ у Нью-Йорку, архів Андрія Жука в Оттавському архіві Канади.
Для окремих науковців оприлюднення раніше закритих архівів стало справою життя. Для оприлюднення архівів КДБ і КПРС багато зробили Ю. Шаповал, А. Кентій, І. Патриляк, В. Сергійчук, В. В’ятрович та ін. Завдяки праці таких дослідників сьогодні не можна вже загнати “джина у пляшку”, люди дізналися правду і стали від цього мудрішими, сміливішими, відчули себе народом, бо, власне, тоталітаризм і мав на меті режимом секретності виховати відданих авторитарній системі підданих, а не громадян.