Логотип персонального сайта І.Гирича
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Miscellanea / Чому потрібно переосмислювати минуле / Чим займається політика пам’яті. Мета політики пам’яті

Чому потрібно переосмислювати минуле

Чим займається політика пам’яті. Мета політики пам’яті

Ігор Гирич

У країнах молодої демократії після падіння комуністичних режимів були створені інститути національної пам’яті як державні інституції, покликані займатися проблемами історичної пам’яті і формування ідеології. Подібний інститут кілька років тому постав і в Україні. Його очолив академік Ігор Юхновський.

Держава мусить піклуватися політикою пам’яті, бо не треба забувати, що на відміну від країн Східної Європи тоталітарне мислення і радянська історична пам’ять у ментальності сучасної української людини пустили глибоке коріння. В Україні, як колишній найідеологізованішій частині радянсько-російського простору, в окремих регіонах вдалося виховати “радянську людину”. Як пригадуємо, планом будівництва соціалізму в СРСР передбачалося виконання триєдиної програми: індустріалізації промисловості, колективізації сільського господарства та виховання нової соціалістичної людини. І ця соціалістична людина – покруч тоталітарної системи – фактично була вихована. Сподіватися, що вона активно включиться у реформування суспільства на рейках вільної економіки, ринкових механізмів, суспільства, що ґрунтується на дотриманні прав індивідуума, його демократичних свобод, не доводиться. Для пострадянської людини ринкова економіка – це імперіалістична економіка визиску трудящих, підприємець мислиться лише в категоріях експлуататора найманої праці, а звичайна людина не потребує демократичних свобод, бо привчена до державного патерналізму. Вона має пасивну психологію, не готова взяти відповідальність за власне працевлаштування і за стан речей у громадському житті.

У ситуації з Україною політика пам’яті передбачає послідовну роз’яснювальну і просвітницьку роботу для подолання синдрому постколоніальної людини, для формування відпорних почуттів супроти неоімперської політики теперішньої Росії В. Путіна. Трьохсотрічна політика Росії була спрямована на асиміляцію українців, на нівелювання будь-яких відмінностей між українцями і росіянами.

Власне, саме Росія та інші власники українських теренів розпочали проти українців послідовну політику нав’язування своєї історичної пам’яті, прищеплювання свого розуміння української історії, давали своє – російське, польське, румунське, угорське – бачення українського історичного процесу. Водночас слабкі спроби представників еліти опиратися цій, особливо російській, політиці у сфері історичної пам’яті жорстко каралися, придушувались у зародку.

Протягом усього ХІХ і ХХ ст. в Україні не припинялася війна історичних пам’ятей. Триває вона й сьогодні. За 18 років незалежності Україна не опанувала свій інформаційний простір, не стала переважним носієм свідомісних цінностей для громадян, які дивляться російське телебачення, читають російські книжки, слухають російську естраду тощо. І цим сповна користується політична еліта сусідньої держави. Приклад, активна участь російських державних і бізнесових структур у святкуванні в Україні 300-річчя своєї перемоги у Полтавській битві й поразки гетьмана І. Мазепи та Карла ХІІ.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1991 – 2019 І.Б.Гирич

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2528

Модифіковано : 6.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.