Логотип персонального сайта І.Гирича
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Miscellanea / Чому потрібно переосмислювати минуле / Історична правда і міфи

Чому потрібно переосмислювати минуле

Історична правда і міфи

Ігор Гирич

Ми вже писали про відносну вартість твердження про “об’єктивну історію”, але історична правда завжди має бути присутньою як у наукових дослідженнях, так і в науково-популярних книжках та навчальних підручниках. Що ж таке історична правда, і як її розуміти?

Поняття “історична правда” може розумітися у двох основних сенсах. Перший – відповідність описуваних у праці подій, явищ, фактів справжнім подіям минулого, зафіксованим в об’єктивних архівних джерелах – документах доби, – та у друкованих матеріалах цієї доби. Другий – відповідне до правди трактування й інтерпретування історичних подій, осіб і явищ, яке має брати до уваги полярні, залежно від ідеологічних уподобань, погляди та розуміння епохи, про яку пише автор, не допускаючи приховування “невигідних” документальних матеріалів, які не вписуються в концептуальну канву дослідження.

Звичайно, і перше, і друге також не є цілком можливе для досягнення. Будь-яка писана історія – це не стільки те, що дійсно відбувалося в минулому, скільки уявлення автора про те минуле. Це не стільки історія сама по собі, скільки авторський текст про історію, знання сучасної людини про минуле, як вона його розуміє. У текстах про історію завжди трапляються речі, які свідчать про суб’єктивність нашого відчуття історії.

Цей факт – ще один аргумент на користь потреби переосмислювати, переписувати історію. І цього не варто боятися, зміна бачення через зміну контексту сучасної історії, через появу нових джерел, нових знань у суміжних з історією дисциплінах міняє наше ставлення до минулого і змушує шукати нову правду історії. По-іншому ставитися до того чи того діяча або історичної події – об’єктивна вимога часу, а не безпринципність чи пристосовництво істориків.

Історичний міф так само треба розуміти широко, як елемент історико-духовного буття нації. Міф – це створене за допомогою ідеологічної машини держави або групи інтелектуалів-політиків і впроваджене для широкого загалу уявлення про своє минуле. Воно охоплює духовний пантеон негативних і позитивних героїв історії, подій, спільний історичний шлях. За допомогою міфів на рівні колективної пам’яті спільноти формується масова свідомість, національна самоідентифікація, вирізнення себе з-поміж інших національних спільнот. Історичний міф є складовою частиною національного міфу.

Національно-визвольний рух будь-якого народу розпочинається з формулювання історичного міфу. Він здебільшого виникає в добу романтизму, у першій половині ХІХ ст., і закладається в основу ключових творів національної думки, поезії, прози, мистецтва, історіографії. Основна мета міфу – мобілізувати широкі верстви населення під національні прапори для ідеологічного відвоювання території від панівної нації, яка поширює на підвладних землях свій історичний міф – міф панівного державного етносу.

Історичний міф будується на таких “китах”, як: 1) наявність національного месіанізму; підкреслення винятковості, маєстатичності, притаманних тільки своїй нації особливостей, позитивних рис порівнянно з націями-сусідами; 2) наявність власного, незалежного від інших націй історичного шляху (свого історичного процесу); 3) визнання існування єдиного колективного духу народу, який керує історичним процесом від доісторичних часів до наших днів; 4) протиставлення свого національного інтересу національним інтересам панівних націй (підкреслення постійної суперечності, яка мусить бути подолана через побудову національної держави); 5) заклик до будівництва автономного ладу в межах великої багатонаціональної держави як першого елемента національної самостійності.

Проблема відвоювання території стикається з практикою ведення “війн за історію”, або війни національних міфів. Вони знаходять відображення як у сфері суспільно-політичних творів і публіцистики, так і на сторінках історичних праць. У наукових працях історичний міф трансформується в історіографічний міф, або концепцію. Для прикладу наведемо такі українсько-російські духовно-ідеологічні війні, які розпочалися у ХІХ ст. і тривають між Україною й Росією досі:

1) Давня (Київська) Русь – “колиска трьох братніх народів”; існував єдиний східнослов’янський “русский” етнос, розподіл на етноси розпочався у ХІV ст. (рос.).

Давня Русь-Україна – передусім спадщина українського народу, вже за княжих часів був етнічний поділ на росіян, українців і білорусів (укр.).

2) Переяславська угода 1654 р. – “віковічне прагнення українців до возз’єднання двох братніх народів” у єдиній російській державі (рос.).

Переяслав – це лише мілітарний союз між козацькою і московською державами, який укладався не на вічні часи, а тільки на час війни з Польщею (укр.).

3) І. Мазепа – зрадник українського народу, що хотів віддати Україну під владу Польщі (рос.).

Сучасна політична й культурна ситуація в Україні засвідчує не менш актуальне значення історичних міфів у наші дні. На побутовому рівні важливість проблеми можна проілюструвати на прикладі оцінних слів-визначень, що вживаються стосовно сусідніх народів. Взаємини з росіянами в історичній перспективі до останніх часів характеризувалися не інакше, як “братні” й “дружні”. А військова агресія Червоної Росії проти України подавалася як “допомога братнього народу” для встановлення в Україні влади Рад. Якщо треба було писати про військовий конфлікт проти українців, то подавався він як війна не з Україною, а з окремими українськими “відщепенцями” – гетьманом Виговським, С. Петлюрою, П. Скоропадським, С. Бандерою і т. п., які нібито українських інтересів не представляли.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1991 – 2019 І.Б.Гирич

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 5290

Модифіковано : 6.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.