Логотип персонального сайта І.Гирича
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Викладання історії / Українська історична… / Особливий шлях П. Куліша. Ранній етап українського консерватизму

Українська історична пам’ять,
шкільні підручники і освіта

Особливий шлях П. Куліша.
Ранній етап українського консерватизму

Ігор Гирич

Пантелеймон Куліш – спершу яскравий прихильник ідеалізації козаччини, після заслання перейшов на рейки консерватизму. Він став речником шляхетської верстви спочатку Лівобережної України, опісля Правобережної України і Галичини. У своїх історичних працях і популярних історико-культурних нарисах, які частково використовувалися як навчальна лектура, П. Куліш кардинально змінив свої погляди на роль козацтва в історії України. Тепер він уже писав про руїнницьку й деструктивну діяльність козацтва, яке протистояло культуртрегерській місії українсько-польської шляхетської верстви.

“Потрійний зрадник” насправді намагався послідовно вибудувати консервативну візію української історії, бо вважав, що лише майновиті верстви суспільства здатні стати матеріальною підпорою і стрижнем національного відродження у другій половині ХІХ ст. П. Куліш по-своєму конструював історичну пам’ять українського минулого. І це йому “без ухилів” здійснити не вдалося. Його заносило на крайнощі, йому не вдалося втримати рівноваги. На заваді успіхові були амбітний характер і непогамовані лідерські претензії. Він відмовлявся від того, до чого ще недавно закликав. У висліді Панько Олелькович опинився поза магістральним шляхом українського контексту, на марґінесі українського суспільно-політичного мейнстріму українофільського періоду національного відродження.

Але не можна не оцінити кількаразових титанічних спроб П. Куліша опинитися на чолі цього суспільного процесу з різними модифікаціями і формами побудови громадянського суспільства на основі консервативних традицій. Його орієнтації на проросійську, пропольську моделі політичного буття України були спробами вироблення українського шляху, що спирався не на містичні особливості, а на суспільні форми, що розквітли в сусідів.

Український дідичний стан витворився спочатку на основі спільної польсько-української шляхетської верстви. Для П. Куліша і польний гетьман С. Жовкевський був більше “руський”, а не польський шляхтич. П. Куліш, розпочинаючи свою “Основу”, сподівався на підтримку лівобережних дідичів. Згодом “Правду” П. Куліш видавав частково навіть за власні кошти, намагаючись схилити народовців до свого ставлення до козаччини і анархістичного його впливу на суспільне життя в ХVІ–ХVІІ ст. Автор “Чорної ради” навіть погоджувався з культуртрегерською теорію польських істориків і публіцистів. “Хутірна філософія” П. Куліша – це різновид культуртрегерської функції української земельної еліти, яка мала відповідно до старих часів плекати у своїх маєтках культуру і бути носієм найвищих громадянських чеснот суспільства. Українське панство було для П. Куліша більшим досягненням, ніж різночинська інтелігенція, яка очолила український рух у 1860-х рр. Останню він вважав спадкоємницею і продовжувачем руїнницьких традицій козацької ребелії старих часів.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1991 – 2019 І.Б.Гирич

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 4171

Модифіковано : 6.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.